null
 Малин Вівторок, 16.10.2018, 03:10



| RSS
[ Головна ]
Категорії розділу

Наше опитування
Які теми Вам цікаві?

Всего ответов: 101

Статистика


Пошук

Головна » 2009 » Червень » 6 » — есе Людмили Штуль —
— есе Людмили Штуль —
16:51
Іще раз стежкою, що із учора у майбутнє
— есе Людмили Штуль —

            Серед ночі дівчинку розбудив дощ, який настирно тарабанив по бляшаному даху. Як там мої півонії? Чи не збив дощ квітів? Невже лишуся без букета? - промайнули тривожні думки…

            Сьогодні у дівчинки Свято Останнього дзвоника. Саме ці розкішні півонії, ніжно-рожеві, з п’янким вишуканим ароматом,  вона збирається подарувати своїй улюбленій вчительці. Серед всіх інших вчителів дівчинка виділила саме її як зразок для наслідування. Чому? Адже вона інколи кричала на хлопців, які могли займатися на уроках сторонніми справами (а це, кажуть, прояв слабкості вчителя), могла на кілька хвилин запізнитися на урок, і їй за це перепадало від завуча , могла, розмовляючи з учнями на перерві, сісти на підвіконня (це взагалі ні в які рамки…). Але це все рівно була найкраща вчителька: вона була справжня. Як би вона не сварила розбишак чи ледарів, вона ніколи їх не принижувала. Спізнилася? Але  який урок потім проводила! Це був той рідкісний випадок, коли діти чекали дзвінка на урок і не помічали дзвінка з уроку. Та й  взагалі вона Водолій… Сіла на підвіконня? В ту мить вона рятувала дівчинку від болю нерозділеного кохання. І жоден ханжа не дозволив би собі заперечити її природну інтелігентність

            Дощ не зашкодив півоніям. Краплинки лише вмили  і підкреслили їх  елегантність. Саме такі квіти їй пасують - думала дівчинка, йдучи вулицею на зустріч сонцю і бережно тримаючи з любовю складений букет. Дивно, ходжу цією вулицею до школи ось уже який рік, а в день Останнього дзвоника вона виглядає по-особливому святковою. Так вона виглядає ще в День Перемоги, коли по ній до братських могил ідуть ветерани, заповнюючи  світ урочистим і щемливим передзвоном нагород. Асоціація викликала посмішку. Не бойові ордени прикрашають білі фартушки дівчаток і піджаки хлопців, які з особливою щирою радістю поспішають до школи, а лише піонерські галстуки, комсомольські значки. Але сьогодні вони переможці. Як переможців їх вітають сусіди, як переможців, полегшено зітхаючи, проводжають з дому батьки і зустрічають в школі вчителі. Як би це знову пробігтися зеленою стежинкою, яку вистелять зі свіжої трави випускникам? Бажання, які на ній загадую, завжди збуваються.

    Такі спогади викликав у гарної, одягненої згідно вчительського дрес-коду, але модно і елегантно, жінки ранок останнього дня навчального року. Вона вийшла на подвіря рідної школи і посміхнулася вмитому нічним дощем сонцю. Якби навіть дощ не припинився, свято все рівно відбулося б. Вона це точно знає ще з дитинства. Як і в дитинстві, воно пахне півоніями (скільки їх нанесли першачки!) і свіжо скошеною травою (це її десятикласники приготували кошик, щоб стелити зелену доріжку випускникам). У Свята Першого дзвоника, до речі, свій запах – чорнобривцевий. Але де ще ті чорнобривці, попереду літо — маленьке життя.

А ось і випускниці, які гарні, щасливі. Тільки для чого ці білі фартушки, адже такої форми давно в школі не носять? І в яких музеях  вони їх беруть? Це так нещиро, як перехідний прапор соціалістичного змагання.  І в руках у них не півонії, а заморські троянди і гербери без запаху. Гарні, але…  Що за бурчання, шановна? Старості перший дзвінок? Ти не на фартушки дивися, а на  сяючі очі цих дівчат. Як хвилюються хлопці, промовляючи слова останнього вітання. Як невпевнено, напружено дивлячись під ноги, але трепетно танцюють свій перший вальс. Та раптом лінійка розпалася і попливли , здавалося б хаотично, по шкільному подвірю букети квітів. Та у кожного букета є свій маршрут.  Вчителька складає у великий оберемок на лівій руці гордовиті троянди, крихкі півники, перші вісники літа — ромашки і півонії. Вона тулить їх до грудей, не боячись замочити дощовою росою свій елегантний костюм. Вона точно знає, що не викине жодної квітки, перебере їх, якісь подарує техпрацівниці свого класу, сусідці, а решту розставить по всіх кімнатах, навіть ті прим’яті півонії, що подарувала  шестикласниця з блискучими очима. З яким щасливим виглядом вона побігла, підстрибуючи, по зеленій стежинці випускників. Цікаво, які бажання вона зараз загадує?

     

  Л. Штуль.

Переглядів: 801 | Додав: respe | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Календар
«  Червень 2009  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930

Архів записів

Друзі сайту




Третейський суд

null
.
.

Міні-чат

QWW.com.ua - Каталог украинских сайтов

Газета міста Малин - RESPECT
@freeboard.com.ua
Каталог сайтов
Copyright RESPECT © 2018      Конструктор сайтів - uCoz           Малин